Ліна КОСТЕНКО
ДОЛЯ
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей, для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільйони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене,
– Сказала вона неохоче.
- А може візьму?
– Ти собі затям, – сказала вона суворо,
– за мене треба платити життям.
  - А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така? Як твоє ім'я? Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
-  А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось: минула ніч.
І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.